Гуцулські вишивки
В українському вишиванні неймовірним є те, що виконується воно людьми, які ніколи не вивчали це мистецтво в університетах чи академіях. Це родинна традиція, яка передається з покоління в покоління.
Я пам’ятаю як моя бабуся робила пишнобарвну вишивку на одній з моїх сорочок. З якою любов’ю та щирістю вона клала стібки, нахилившись над білою тканиною. Захоплений цією рідною мені людиною, яка ввійшла в осінь свого життя, я і сьогодні бачу як майстерно вона виконує ці ніжні вишивки.
Кожне село зберігає свій особливий стиль із власними орнаментами та гамою кольорів. Знаючи їх, можна навіть визначити з якого селища та чи інша людина, одягнена у вишиту одежу. Українська вишивка настільки пронизана традиційною культурою, як, до речі, і писанка, що в період насильницької русифікації (до 1989 року), вона була заборонена і розглядалася як націоналістичний атрибут. За її носіння можна було втрапити навіть до в’язниці.
Вишивки, представлені в цій фотогалерії, зберігаються в гуцульському етнографічному музеї в Коломиї. Деяким з них більш ніж по сто років. За звичаєм, їх створювали по завершенні польових робіт, найчастіше взимку. Важко уявити, що така тонка робота могла виконуватися при світлі каганця протягом багатьох тижнів. Всі ці вироби були створені в той час, коли в селах ще не було електрики.
Ці фотографії були зроблені для книги про гуцульські вишивки і на замовлення Посольства Франції в Україні. В той час як нахилившись над столом я фотографував ці шедеври, у мене виникла ідея дати цим костюмам друге життя з допомогою жителів міста, які б виступили в ролі моделей. Разом з книгою «Гуцульська вишивка» народилася і ця виставка про гуцульське мистецтво вишивки, яка була представлена в Києві, Львові, Коломиї.