ЗАФІМАНІРИ, гуцули з Мадаґаскару
Після того як ми залишили шосе № 7 в Івато і проїхали за годину 26 кілометрів грунтовою дорогою, ми опинилися в Антоетрі, центрі народності зафіманіра. Жителі високогірних плато, Зафірманіри відомі своїм мистецтвом різьблення по дереву, їх багатовіковою традицією. В цьому ми можемо порівняти їх з гуцулами. Ми радіємо тому, що відкриємо для себе цей регіон, місце куди можна дістатися тільки пішки: навіть візок з зебу тут не проходить. Ремі, завзятий захисник культури зафіманірів, супроводжуватиме нас до одного з численних сіл цієї народності. Я хотів зустрітися з жителями незайманого туризмом селища, тому ми рухаємося в напрямку села Іфемпона. Пейзаж вражає своєю різноманітністю. Дорогою помічаємо що, незважаючи на зусилля уряду, земельне господарство на вигорілих ділянках, так само як і в інших частинах острова Мадаґаскар, має катастрофічні наслідкі.При в’їзді в село будується школа з каменю та цементу. Незвично для зафіманірської культури! Мені пояснили, що школа не буде побудована традиційним способом, як заведено за стародавнім звичаєм, через брак дерева. Каміння зруйнованих скель буде використане для будівництва замість дерева, а пісок візьмуть з сільської річки, в якій діти грають в золото-шукачів. Цемент доставляють з Антоетри, до якої пять годин ходу. Живим ланцюгом, з жінок та чоловіків, в якому кожен несе на плечах мішок вагою у двадцять п’ять кілограмів. Оплату цієї роботи бере на себе неурядова організація… п’ять євро на людину за кожну ходку.Після довготривалого переходу нас приймають в будинку Танґаламена (сільського голови) Разафі Мамонзі. За традицією саме у нього ми просимо дозволу оселитися на кілька днів. Він сидить на дерев’яній різьбленій табуретці, оточений родиною. Будинок закурений димом від вогнища, своєрідної кухні. Стеля вкрита кукурудзою, яку вирощують, як і рис, на терасних ділянках поблизу села. Кожен дерев’яний елемент будинку різьблений. Предмети побуту є справжніми творами ремісницького мистецтва. У вікна заглядають сільські діти, вони прийшли подивитися на “Ваза”, іноземців. Ось декілька фотографій з цієї справді чарівної подорожі. Величезна подяка всім за такий прийом.Для тих, хто хотів би більше дізнатися про проблеми винищення лісів країни Зафіманірі, навожу статтю 2004 року, опубліковану на сайті www.syfia.info. Дякую їм за дозвіл на публікацію на моєму сайті. У 2012 році людство повино врешті решт усвідомити, що доля цієї наскільки тендітної краси в його руках.
Мадаґаскар: мистецтво Зафіманірів, шедевр у небезпеці
(Сіфія Мадаґаскар) Унікальні столяри та ремісники народності Зафіманірів вже не можуть жити за рахунок свого мистецтва. Їх вироби погано оплачуються, а ліс швидко зникає. Надаючи мистецтву Зафіманірів статус світової спадщини, ЮНЕСКО сприятиме його збереженню. Дуже часто туристи залишають Мадаґаскар з валізами наповненими дерев’яними скульптурами, дрібничками з палісандрового дерева, попільничками та іншими предметами побуту з цільного чорного дерева. Везуть навіть різьблені дерев’яні стільці (дві дерев’яні частини, з’єднані у вигляді “X”, ця модель добре відома любителям і часто фігурує в європейських каталогах екзотичних меблів). Ці сувеніри – твори Зафіманірів, народності яка налічує 20 000 жителів і мешкає в 200 кілометрах на південний схід від Тананаріві, між східним урвищем і плато Беціліо. 7 листопада 2003 року знання цих митців обробки палісандрового дерева були визнані ЮНЕСКО шедевром усної та нематеріальної спадщини людства. Визнання прийшло в той час, коли Зафіманіри все важче прожити за рахунок свого мистецтва, а ліс, який дає дерево для творів, зникає з неймовірною швидкістю.
90% лісу зникло
Поселення Зафіманірів налічують близько сотні сіл і хуторів, розташованих на лісистих висотах. Простора майстерня просто неба. У Воітрандріані, одному з типових сіл – забралося на гірку, звідки і являється з лісового туману – дерев’яні різьблені будиночки повністю покриті геометричними орнаментами. Вони повністю збірно-розбірні, бо побудовані без металевих частин. Зафіманіри можуть купити змонтований будинок, потім розібрати і знов зібрати в іншому місці. Сорок років тому природний ліс цього регіону, багатий різноманітними породами дерев, займав територію більш ніж у 8000 гектарів. Сьогодні залишилося близько 10% первісного лісу. Зникнення лісу безпосередньо пов’язане з розвитком місцевого ремісництва, торгівлею палісандровим деревом, а також розорюванням та випалюванням ділянок для вирощування кукурудзи та квасолі. Але Зафіманіри мало займаються сільським господарством. Живуть вони головним чином за рахунок полювання та збирання у лісі. Щоб купити рис та овочі, вони продають на ринках свої вироби або дерево для різьблення. За словами Ракалавело, більша частина жителів повністю залежіть від лісу: “У кожного села своя спеціалізація по роботі з деревом. У Вохітрандріане чоловіки пилярі, від батька до сина. Декілька місяців на рік вони їздять по Мадаґаскару, там де є ліси. Деякі з них навіть мають механічні пили.” Дружини пилярів залишаються в селі, плетуть солом’яні капелюхи або циновки з рослинного волокна. Деякі займаються різьбленням по дереву і виготовляють предмети, які скупники повезуть на продаж в Амбосітре, столицю ремісницького виробництва Мадаґаскара.
Знецінене мистецтво
Як і стан лісу, рівень життя Зафіманірів погіршується. “Двадцять років тому, за словами Разафімандімбі, президента асоціації сільськогосподарських працівників, батьки мали можливість дати дітям середню освіту. В ті часи ліс був багатий на палісандр і різьблення по дереву добре оплачувалося. Тепер лісові ресурси зменшуються і у людей більше не вистачає грошей щоб відправляти дітей до школи.” Для них важливо, щоб діти швидше почали працювати в місті. Крім того, робота Зафіманірів оплачується набагато гірше: 20 років тому різьблена десятисантиметрова статуетка обмінювалася на 25 мір білого рису. Сьогодні вона коштує менше ніж дві міри рису. За словами Патрісії Разоазанамалали, представника управління народної спадщини при Міністерстві туризму і культури, “Саме спеціалізовані бутіки Амбосітра, які отримують максимальний прибуток з творів мистецтва, так як вони замовляють Зафіманірам незакінчені предмети нижче собівартості. Потім крамарі завершують обробку і збирають прибуток ». Зростаюча бідність примушує молодих людей залишати регіон, що ставить під загрозу передачу традиції новому поколінню. Щоб зберегти те що залишилося від лісу, населення Вохітрандріана, за підтримки неурядових організацій, впровадило соціальний договір з метою організації управління двадцятьма гектарами лісу. На цій ділянці дика вирубка заборонена, створюються розсадники для пересадки дерев. Як і на Великому острові, створюються місцеві управління Gelose, мета діяльності яких – підвищення свідомості місцевіх громад щодо долі лісу який їх годує. Шукаючи різноманітних джерел доходу, дехто робить ставку на туризм або на виробництво кустарного рому, недивлячись на заборону законом. Інші бачуть найбільш реальне рішення в навчанні Зафіманірів скотарству та сільському господарству. Але цього недостатньо, щоб врятувати мистецтво. Мер Антоетра, єдиного населеного пункту до якого доходить другорядна дорога, чекає на економічні результати рішення ЮНЕСКО. “Населення, говорить він, сподівається на зовнішні дотації, щоб зберегти спосіб життя, який грунтується на використанні природних ресурсів і передати спадщину майбутнім поколінням». За словами представників Управління народної спадщини, Зафіманіри обов’язково отримають допомогу, зокрема для створення профспілки ремісників та організації централізованої закупівлі дерева.
© Copyright, права і розподіл права захищені © Syfia international 2012