Суатанана, місто людей в білому В самому серці Мадаґаскару, на відстані години їзди від Фіянаранцу – в країні Бецілеу (одна з 18 офіційних етнічних груп на острові), ми дістанемося кінця крутої дороги в місті Суатанана (що означає ”гарне місто” мовою Малаґасі). Тут знаходиться історичний центр релігійної громади під назвою Фіфуазана “Відродження апостолів Бога”. Протягом цілого року, ці фундаменталістські протестантські апостоли, повністю одягнені в біле, навіть тоді, коли вони трудяться на полях. Люди займаються вирощуванням рису і герані і з цього виживають. Наприкінці 19 століття, Суатанана отримала прізвисько на честь її засновника Раїнісуаламбо (Rainisoalambo) “Новий Єрусалим”. Ця спільнота є унікальною в тому сенсі, що це дивно виглядає, як релігійний комунізм (що є приголомшуючим парадоксом). Як пише соціолог Люсіль Жакіє-Дибурдіє (Lucille Jacquier-Dubourdieu, директор з досліджень у відділі сільського господарства в Мадагаскарі, потім в Інституті досліджень для розвитку): ” Суатанана засноване на добре структурованому колективному господарстві. Всі фінансові ресурси централізовані радою древніх, вони керують засобами заради блага усіх. Громада має свої таксі, свою приватну школу, свою безкоштовну клініку і систему догляду за хворими та літніми людьми”. Як і скрізь на острові, ми підійшли до людини, щоб домовитися про можливість ділити з ними їх повсякденну діяльність, а також зробити кілька фотографій. І ось, нас, здивованих, вітають Президент (це його титул) Дада Равіта Петера (Dada Ravita Petera) цієї спільноти, його дружина і рада Старійшин, ні більше, ні менше! У підніжжя будинку президента інші послідовники співають, і, до речі, вони будуть співати на всю тривалість нашого перебування, від ранку і до кінця дня, під час їжі, яку любʼязно пропонували нам після того, як помили наші ноги! Недільний ритуал співпав з днем нашого приїзду. Їхні пісні чудові (насправді, вони є молитви), чимось середнім між болгарськими піснями та корсиканськими поліфоніями. Їх заповіді: любити своїх ближніх, смирення, гостинність, милосердя і покаяння. Якомога швидше, адже “Бог не може чекати,” як нам сказали, і ось ми вже йдемо в кортежі на службу, серед цієї юрби людей у білому, швидко просуваючись через місто… співаючи!